не втонув з товаришами разом! Тяжка турецька неволя, не буду я тобі про неї говорити!… скажу, що в нїй пробув я два роки і горя доволї я набрав ся. А й тут Господь ще зглянув ся на мене: поміг менї вернутись в рідний край!… Я задусив тюремного сторожа свого, надїв його одежу, і криючись по горах, по лїсах, їв кору з дерева, поки дібрав ся на Україну. Ожив я тут!… Набрав ся сили і знову летїти на ворога, як в рай, готов!…
Бондар. Аж кров моя стара кинула ся в голову від твого оповіданя!… За муку ту, що ти за всїх терпів, дай обняти себе, Тарасе!… (Обнимає його). Орли!… Яка мати не усьміхнеть ся, дивлячись на таких синів?…
Тетяна (обнимає і цїлує Тараса). Як брата дорогого, цїлую я тебе, козаче! Тепер ідїдь в сьвітлицю — я їсти вам зготую зараз! (Виходить).
Тарас. Я про їду забув: так весело менї у вашій, батьку Гнате, хатї!… Мов у батька рідного оттут я спочиваю. Спасибі за привіт, за щирість вашу!… А тепер про дїло ще я маю дещо розказати. Хмельницький вже тепер в Ордї, приєднує хана, щоби нам поміг ударити разом на ляхів, бо нестерпуче стало жити з ними…
Бондар. Знаю!… О, дай Боже поміч!… хоть тобі, Тарасе, по правдї я скажу: не до душі менї, що ми на землю христіянську наведемо Христових ворогів, що дивлять ся на нас гірше, нїж на собак!…
