Бондар. Ай Тарасе! А я думав, що ти так уже загартував ся в козацькім дїлї, що пісня про коханє до тебе не пристане! Чи може закохав ся де, та в нас сумуєш?
Тетяна. Як гарно ти співав, Тарасе! Марія наша плакати почала, а я на силу вдержалась — їй-Богу!
Тарас. Я рад, що вмів твоє серце так зворушити! А щоб йому не було так тяженько, то заспіваю тобі веселої — на що все сумувати!
Тетяна. Спасибі, що нашу хату звеселиш, бо батька вже давно з бандурою не бачила, а я люблю, коли хто гарно грає, — здаєть ся, слухала би день цїлий.
Тарас (співає, а потім танцює).
Як же-ж менї горівки не пити.
Коли в мене хорошії дїти,
Коли в мене чоловік добрий,
Дай же, Боже, йому вік довгий!
А він мене не бє, не лає,
Він мене в гостї пускає,
А він мене з коршми не гонить,
Він менї пити не боронить!
Бондар (на місци не всидить, а далї зіскакує). Е!… Коли так, то й я потанцюю!… А ну, дочко, з батьком!… Нехай Тарас побачить, що і ми ще козаки, хоч і підтоптались трохи!… (Закручує вуса). Грай тої самої!… Ой гоп!… (Танцює з Тетяною, але скоро сїдає й каже). Більше не можу!…
