мене повітрєм раю!… Тепер я з вітром побратаюсь і на його легких крилах на Сїч летїти буду і день і ніч! Щоб, там своє зробивши дїло, не вітром, а думкою прудкою сюди прилинути, напити ся щастя щоб з тобою, моя ти зоре, раю мій! (Цїлують ся).
Бондар (ставить на стіл). Ой, мід мій дорогий!… Коли то ще тебе нам пити прийдеть ся у Тетяни моєї на весїлю? Тепер же випємо з радости, що молодість свою я пригадав!… Дочко, наливай і частуй нас!… (До Тараса). Ти не повіриш, як весело чогось менї: і плакати хочеть ся і танцювати!…
Тарас. Батьку!… То батьком так я звав вас, бо звичай є такий, — тепер же (бере Тетяну за руку) ми хочемо обоє вже вас рідним батьком називати.
Бондар (дивуючись). Стрівайте!… Що-ж се?… Може я сплю та снить ся сон менї?!… Чи ви з Тетяною жартуєте, Тарасе?…
Тарас. Не жарти се. Ми любимось обоє і просимо вас, тату дорогий, благословіть на чесний шлюб нас!…
Бондар (недовіряє). Тетяно?!
Тетяна. Благословіть нас, тату!
Бондар. Га?
Тарас. Бог породив її для мене!… Тепер прийшла щаслива година… благословіть!…
Бондар. Так се правда?… О, Боже всемогущий! (Падає на колїна). Сльозами щастя я дякую тобі, що ти привів менї за житя свого ще узріти
