Тарас. У мене — тільки й роду, що мати-Сїч! У тебе-ж рідний батько, і ти його кохаєш більше може, нїж я свою названу матїр!… Скажи-ж менї: покинула би ти батька для козака, котрого вірно покохаєш?…
Тетяна. Він сьвітом моїм стане, зорею, сонцем ясним, він батьком моїм буде, з ним — коли я покохаю — пійду в тяжку турецьку неволю, умерти я за него рада!…
Тарас. О так же, горличко моя, і я! Хоч матїр не забуду — бо вона богато славних дїтий має, і гріх забути — її, коли-ж я покохаю дївчину, покину матїр свою і душу тій дївчинї віддам!…
Тетяна. Назвав ти мене горличкою, ластівкою… І спалив усю словами сими. Бідна горличка зістанеть ся сама… Орел же високо підійметь ся на добич і забуде горличку, бо йому треба широкого неба крилами дістати, а горличка… зівє собі гнїздочко і хоче голубитись…
Тарас. Тетяно!… Я бачу, любиш ти мене!… Чи так?… О, я щасливий став, як саме щастє… Моя ти чарівнице, моя ти доле золота!… Благаю я тебе, щоб ти звила менї гнїздочко — і будемо голубитись.
Тетяна. В тебе всю перелила я свою душу.
Тарас. Так любиш ти мене?
Тетяна. Без краю, орле мій! Візьми ти зараз мене вбий, коли тобі се щастє дасть!…
Тарас. І буйні гулянки з товаришами, і воля молодецька — все вилетїло з голови, осталась в серци одна думка про гнїздочко з тобою, горличко моя!
Тетяна. Раю мій!
Сарас. Се перший раз в житю моїм обвіяло
