жида, вогнем, а нї — так золотом дізнати ся треба, куди Тетяну повезли.
2-гий запорожець. Ходїмо у двох, Трохиме: ми знаємо, як жида лоскотати, щоби розсказав всю правду. (Пійшли).
Тарас. Скорше, скорше! Хвилина кожда дорога! Вони далеко ще заїхати не вспіли, сеї-ж ночи нам треба їх знайти. Для кого-ж більше, як не для ляха, служив в такім дїлї жид? Вони, вони так люто наругали ся над тим, що сьвятостю ми уважаємо! Розпутні!… Нема в вас віри в Бога! Не тільки честь чужа, дївоча честь, але й своя, як забавка дитяча, забавою вам служить!… О, дїти Ірода самого над честю наругати ся гірше не змогли! Тетяно, голубко чиста моя! Де-ж ти, горличко, що звити менї й собі гнїздочко бажала так? Гнїздоч-ко… Може тепер знущаєть ся який поганець над тобою, і я не можу душу вирвати з нього і розірвати її в своїх руках! Погані гадюки! Кров у жилах замерзає від думки самої, що з нею зроблять там ті людоїди, хробаки!… О, дайте-ж жида! Чому жида не ведуть? Я жили витягну всї з нього!
Тарас (кидаєть ся на нього, як тигр, і потрясає). Де ти дїв Тетяну?… Кажи, Юдо, зараз! Як нї — дїтий твоїх і жінку при тобі поріжу, а потім і тебе самого гачком горячим за ребро повішу і на вогни зісмажу. Ну-ж кажи!… Мовчиш? О, о! діявол! Ти заговориш зараз! (Вихоплює до половини шаблю, жид падає на колїна). Нї, не так…
