До кожного свого тексту думи Горленко додавав деякі помічення, часто дуже цікаві для нас. Справжнього порівняння нових варіянтів з попередніми він не робив, не хотячи займати місця „вказуванням усього, що в них є, і переліком того, чого в них нема“, але короткі примітки його часто мають і історично-літературний характер. Так, з приводу думи про Вітчима Горленко зробив спостереження, що заспів сеї думи про родинні відносини, що женуть парубка з дому, не органічний складник думи, а пізніший додаток кобзарів до теми прощання з сестрами; зроблено сей додаток тоді мовляв, коли спеціяльно козацькі мотиви стали вже чужими для широкого громадянства і потрбіували узагальнення. Сю думку Горленка дійсно потверджують деякі варіянти думи про прощання, що не мають такого вступу, але Горленко на них не спиняється. До своїх міркувань про сю думу Горленко додав пісенний переспів сеї думи, дуже цікавий з погляду процесу переміни форми з речитативної в пісенну, яку часто переживали й ще переживають ліричні думи. На жаль тільки, в статті не зазначено, де й від кого сю пісню записано.
З инших спостережень записувача особливо цінні уваги з приводу „Соколів“ — думи, перед тим, як відомо, записаної від Вересая. Горленко каже: „Присутність однакових дум у репертуарі Вересая й Крюковського, і взагалі в кобзарів сусідніх місцевостей, пояснюється легко тим, що думи переймались від учителів і товаришів переважно таких, що жили недалеко, і таким чином з часом, коли репертуар кобзарів перестав обновлятися думи переховувалися в традиції районами“[1]. Не вважаючи на те, що тепер сі слова здаються само собою зрозумілим спостереженням, тоді в своїй новості вони були дуже цінні. Попередні записувачі не робили ніяких помічень що-до розміщення думового епосу на нашій території, ані що-до способу передавання та консервації дум у рамках кобзарської професії. Дослід дум не йшов далі порівняння окремих варіянтів та міркувань про час походження думи; а що-до її залежности від кобзарства, її еволюції на тлі соціяльних умов, що обумовлюють її буття, то потреба всіх сих питань ще навіть не була відчута. Помічення Горленка виявляє в нього зрозуміння для соціологічної підвалини сього епосу, його залежности від організованої верстви, що його переховує, — такого зрозуміння перед тим не бачимо ніде. З такими міркуваннями Горленко фактично переходив на ґрунт дослідження кобзарського гурту як носія поетичної думової традиції, і таке дослідження могло дати значно більше ніж окремі історично-літературні міркування. На жаль, праця Горленка в сім напрямі не поглибилась, і саме се його загальне становище супроти кобзарського епосу, що виявляється такими окремими поміченнями, особливо каже нам жалкувати за тою недоробленою етнографічною роботою, що майже згинула разом з ним. Але навіть у тих уривкових поміченнях, що він дав тоді, містилося чимало цінного для пізніших дослідників, і приходиться дуже жалувати, що вони майже зовсім не скористали з сих помічень, зокрема з сеї вказівки про районове дослідження дум.
З инших цікавіших приміток до дум треба зазначити „генеалогію“ варіянту про Кішку. Крюковський, що вже мало що тямив з сеї думи, розповів, що навчився її від Вовка, але знав, що її співає також Гордій в Теплівці Пирятинського повіту. Варто також зазначити і розмови з Крюковським про репертуар, з яких між иншим вийшла заява, що він знав думу про Тараса Бульбу! Надибавши таку заяву, Горленко не повірив кобзареві і став перепитувати, але кобзар запевняв: „Дума була настояща і співалась, старинна, довга, от як „Коновченко“, так і співалась“…
Зміст думи був ніби-то такий: Тарас Бульба в Чигирині проживав і мав трьох синів: „Терешкові було 22 года і 22 пуда вісу, а Дмитрові було 18 год і 18 пудів“ і т. д. Оповідалося також про їх „гуляння“ по степу і бої з Татарами, а найменший брат, мовляв, пішов до Польщі і з Поляками „давай на батька йти“. З сього приводу кобзар затримав у пам'яті такі уривки:
Як будеш ти віру християнську теряти,
То буду я тобі з плеч голову здіймати
Народні Думи. — 8.
- ↑ с. 193.
