сих районів, ані про їх границі, що, розуміється могли нехтувати зовсім адміністративні поняття губерень. повітів і т. и.; але значіння могли мати і адміністративні кордони з огляду на поліцію, яка і так не була милостива до кобзарів. Велика шкода, що ми не маємо біографії ні одного кобзаря з тих країв: пограниччя, Полтавщини і Харківщини; те, що знаємо про харківських кобзарів пізніших часів, вказує тільки на вандрівки в дуже тіснім районі одного-двох повітів і то в границях губерні. Тому сього питання про усі джерела Вересаєвого вар. не вважаємо за можливе рішати категорично, але за правильніше вважаємо запозичення книжне.
До сього-ж типу належить і варіянт Ґ — що одначе має значні відміни від А. Завдяки ріжним додаткам, він значно довший: 70 рядків, замість 44 в А. В сім варіянті маємо, очевидно, окремий тип думи про Невільників, хоч і близький до типу А–Г.
Довший від усіх инших текстів варіянт Д (90 рядків; він відріжняється від инших і деякими деталями: згадкою про свята, про багатство турецької землі і т. и. Сі-ж деталі наближають сей текст дуже близько до тексту вар. X. Сей останній комбінований текст був передрукований в «Думах кобзарських» Б. Грінченка, а звідси міг бути відомий і Кравченкові, що переробив його досить вільно. Варіянт Д, записаний від М. Кравченка 1909 р., повторяє текст Куліша–Грінченка з незначними пропусками і змінами: пропущений рядок між 6 і 7, два рядки між ряд. 10 і 11, один між 24–25, один між 37 і 38, один між 44 і 45; потім без змін до рядка 53 (вар. Д), де приходить вставка з думи 2, Плач Невільника, варіянт А. що ввійшов у Грінченка в його І плач на с. 10. Ряд 70 до 76 знов відповідають текстові Грінченка, окрім нижче наведених трьох рядків, а кінець, ряд. 77–90 знов близькі до Грінченка другого Плачу на с. 13. Згадана вставка властиво тільки і ріжнить варіянт Д від Кулішевого–Грінченкового тексту, инші-ж дрібні зміни пояснюються змінливою манерою виконання М. Кравченка, яку відзначають О. Сластьон і Ф. Колесса (Мельодії українських дум, І, с. XXVIII–XXIX). Сам Кравченко каже, що се «як підійде, — иноді й коротко, иноді й довше буде…» З огляду на се можна здогадуватись, що Кравченко вивчився Плачу з «Кобзарських Дум», де, як сказано, він міг знайти і вставку про турецьку землю. Дві обставини потверджують сю можливість: те, що «Плачі» перестали бути репертуарними думами і мало звісні новим кобзарям; друге — що «Думи кобзарські» Грінченка здобули собі вже давно таку популярність, що повходили в кобзарський репертуар нарівні з думами традиційними. Так, кобзар Пархоменко з Чернігівщини співає «Невільничий плач» за Грінченком (І, с. 10) майже без змін (М. Сперанскій, Южно-Русская пѣсня и ея современные носители, Київ, 1904); наш варіянт Д, очевидно, являється теж доказом сеї популярности, але заразом ілюструє новіший спосіб передачі кобзарської традиції, і з сього погляду має свій інтерес.
Зовсім окремий тип думи про Невільників дає варіянт Б, що ніби творить перехід до думи «Плач невільника». Проте вважаємо його не за окрему думу, а за оригінальний варіянт високоталановитого кобзаря, яким був Андрій Шут. Сей варіянт майже зовсім невідомий: не був передрукований в ніяких збірках і не згадується в розвідках про думи. Дивно, що Метлинський, видаючи 3 роки пізніше свої «Южнорусскія пѣсни», не передрукував в них сього запису, хоч в його збірці не було ніяких инших плачів. Се кидає деякий сумнів на сю думу; але вважати сей запис підробкою нема причин: ім'я кобзаря все-таки являється деякою гарантією автентичности запису і трудно допустити, щоб Метлинський покривав підроблений текст іменем відомого кобзаря. Мусимо відзначити, що варіянт Б був звісний П. Житецькому, бо копія з нього залишилась в його рукописах. Житецький в своїй копії виправив граматичні помилки оригіналу, що, очевидно, з'явилися під рукою редакторів Пам'ятників (рукою справді незручною!), і поділив прозовий текст на рядки-вірші. Ми, як звичайно, друкуємо запис в його первіснім вигляді.
Варіянт X зложений з варіянтів А і В, але має багато додатків від редактора — Куліша. Коли тепер поглянемо на оригінальні записи «Невільників» з становища районного поділу кобзарських шкіл, в яких витворювались окремі редакції і варіянти думи, то констатуємо такі групи: редакція А витворялась в західній слобідській школі з центром, мабуть, в Охтирці і з сферою впливу, що захоплювала східню Полтавщину, мабуть, аж до околиць Миргорода. О. Сластьон. що найбільшу частину свого життя прожив у Миргороді, мав нагоду навчитись десь «на Полтавщині», як каже Ф. Колесса, варіянту сеї думи, дуже подібного до охтирського, — се наш вар. Ґ. Ся редакція мала
