Слідом маємо — 3) „Голота“ (с. 49), уривок думи, надрукований без вступу і уваг. Се перший друкований фрагмент думи, себ-то публікація, зроблена виключно з огляду на етнографічний інтерес тексту, бо не може претендувати на художню цілість. 4) Дума про виїзд козака — без заголовка (с. 59). 5) Дума без заголовка, яку в коротенькім вступі названо „Буря на Черномъ морѣ“ (с. 61). Лукашевич каже про неї, що вона відома з инших збірників пісень, та його варіянт має великі ріжниці з текстами Цертелева і Срезневського, тому він друкує його. В дійсності се дума нова, відмінна від „Олексія Поповича“ „Опыта“ і „Альманаху“ (див. наш вступ до думи № 8, с. 79). В тім-же вступі до неї Лукашевич каже, що має „про неї-ж“ другий варіянт „на кілька сот віршів і не менш колосальний текст про Утечу трьох братів з Азова“: сим разом не друкує їх, бо не має під рукою — може видасть їх згодом. Останній текст — 6) „Плачь невольника“ (с. 64), зовсім нова дума, невідомого ще типу. Поява сього першого „плачу“ — першої думи тої категорії, що, як доводять нові досліди, являється найбільш основною і найважнішою категорією дум — думами par excellence, відбулась без ніяких коментарів і зауважень — з кількома словами про невільництво, що подаємо нижче у вступі до сеї думи (у нас № 2).
Взагалі всі сі коментари Лукашевича для історії дум не мають інтересу. Новий видавець зовсім не інтересувався формальною стороною поезії, не говорив нічого про форму дум, ані про спосіб їх співання, про погляд на них кобзарів, не завважив навіть професійного характеру кобзарства. В передмові він каже дуже загально, що „в старину“ кожен „Малорос“ був музикою, мав скрипку або бандуру, таким чином професійне уміння старців-музик у нього поширюється на всю людність без ріжниць. Про сам термін „дума“ Лукашевич не мав ясної або оригінальної думки; про се можемо судити ось із чого: книжка Лукашевича поділена на дві половини — „Малоруську“ і „Червоно-руську“, перша ділиться знов на дві: „малорусскія думы“ (с. 9—66) і „малорусскія пѣсни“ (с. 67—100). Під заголовком „думи“ подані згадані вже 6 дум — і 14 пісень історичного змісту, загалом досить сорокатого: є пісні про історичних діячів і побутові. Очевидно термін …дума“ Лукашевич брав дуже широко, ще ширше ніж Максимович у збірці 1834 р.
Сами собою довгі записи Лукашевича, як ми вже сказали, роблять вражіння повноти і точности самим своїм розміром, але на жаль нічого ближчого про техніку їх записування нам не відомо. Друкуючи частину записів Лукашевича 1899 р., Грінченко подав такі відомості про його записування, взяті з листа Лукашевича до В. Горленка[1]: думу про Кішку Лукашевич записав у Роменськім повіті 1832 р., їдучи на ярмарок на Іллі до Ромна — в заїзді Новицького. Записав її двома наворотами: їдучи і вертаючи від бандуриста Стрічки. Як Лукашевич заїхав до Новицького в 1833 р., Стрічка вже був помер, отже всі записи, зроблені від нього, належать до 1832 р. Від самого Лукашевича знаємо, що їх було кілька: „Коновченка“ співав йому „той сам співець, що й Кішку“, отже Стрічка, так само і „Азовських братів“, яких Лукашевич сам не опублікував (їх надрукував згодом Горленко в „Этнографическомъ Обозрѣніи“ — див. нижче № 10, вар. '''Г'''). Се значить, що сей кобзар дав Лукашевичеві 3 думи. Ми думаємо, що він дав йому також і думу про „Бурю“ (див. № 8, вступ). Можемо припустити, що й „Плач невільника“ походив від Стрічки: на се вказують рядки 22—23 вар. А сеї думи (у нас № 2): в сій думі вони не зовсім на місці і ніби навіяні думою про Азовських братів. Але з другого боку, ся остання дума така популярна, що вона могла легко впливати й на якогось иншого співця, а не конче на Стрічку, що знав її. Всі сі думи були записані року 1832 об Іллі (коло 20 липня с. с.) протягом мабуть недовгого побуту записувача в хаті, де перебував Стрічка. Умови для запису отже були не дуже корисні, і така працьовитість Лукашевича (сі три думи, що безумовно походять від Стрічки, належать до найдовших текстів!) говорить про серйозність його інтересу до народньої поезії.
- ↑ Б. Грінченко, Этнографическіе матеріялы, т. III, 1899, с. IV.
