томі збірки Рибнікова, в 1864 р., разом з їх характеристиками; в 1861 р. в „Калѣкахъ перехожихъ“ Безсонова були названі імена деяких співаків і співачок духовних віршів, але без ширших заміток. Се були вісники нових часів в етнографії, і хронологічно вони досить далекі від моменту, що нас обходить. Перед тим-же містичні погляди на народню творчість, ідея колективної „народньої душі“, трактування нації як особистости неминуче мусіла закривати окремі постаті народніх співаків, що вибивались наверх з сеї туманної персоніфікованої маси, і позбавляла їх усякого інтересу для дослідників-романтиків. Імена західньо-европейських оповідачів і співаків, що ставали поволі відомі в літературі в збірках Ґрімів, не скоро проходили в наші краї. Постать „останнього мінстреля“ В. Скота, що мусіла дати деякі надхнення Кулішеві для його „Записок“ (порівн. т. І, с. 199), не впливала так могутньо, щоб могти перетворити етнографічну практику. Припускаємо, що в тих часах, коли Метлинський і Куліш звертали увагу на Шута, сі співаки притягали вже до себе інтерес не тільки як прості рупори поетичної душі народу, а й як індивідуальності із спеціяльним умінням і хистом. Але так вийшло, що тільки Шут своєю особистістю, талантом, самопошаною і може тою пошаною, яку здобув собі в Базилевича (Куліш підкреслює, що в гостинній Базилевича для Шута, „іменно для нього“ стояло коло дверей окреме крісло!) — дав привід сій увазі скупчитись і виявитись ділом.
Запис Метлинського від Шута. Перший запис, яким виявив себе сей вплив Шута: згаданий текст Метлинського в Пам'ятниках — се зовсім новий варіянт думи про Невільників (у нас № 1, вар. Б, с. 6), надрукований як проза, з великими помилками в мові, що сталися мабуть при друку в Петербурзі[1]. Варіянт Шута дуже оригінальний і мало подібний до инших (вар. А—В, вар. Г), але ся оригінальність очевидно пояснюється місцевими умовами, а не поправками Метлинського. Се таки Шутів нумер, про се говорять і вставки з инших дум Шутового репертуару, як от: „Да ще Богъ святый знае, Богъ святый вѣдае, де шукаты де пытати, чи у пристани Лимани“. Ся фраза навіяна „походом на Молдавію“. Дивне те, що сього запису Метлинський не передрукував у своїм збірнику і що його не було використано в пізніших українських роботах над думами; мусимо се пояснювати якимись випадковими обставинами.
Публікації Афанасьєва. В тих самих „.Пам'ятниках“ було вміщено ще кілька текстів дум меншої вартости, але дуже цікавих для історії дум. Се: с. 205—206, порядковий № XIX: Двѣ старинныя малорусскія думы (Доставлены А. С. Афанасьевымъ). І. Про Івана Коновченка; II. Про Самойла Кушку. За кожним текстом є російський переклад і думи друковані як проза. Перший текст зведений з Цертелевського і Лукашевичевого, він не має помітки про своє походження і очевидно зробив його сам Афанасьєв. Другий також незазначеного походження; се запис Лукашевича з поправками (див. № 6, вар. Б, в примітках). Афанасьєв певно взяв його із збірки Максимовича 1849 р.
Потім, на с. 249—250, № XX „Еще двѣ старинныя малорусскія думы. I. О трехъ братьяхъ“. Се зведений текст Максимовича (у нас № 11, вар. У), з деякими змінами, і з перекладом. II. „Бандуристъ“. До сього тексту додано лист Афанасьева (Чужбинскаго), який наводимо тут, з огляду на те значіння, яке мав сей дрібний, але характеристичний епізод:
„Поспішаю переслати сю думу до редакції „Извѣстій“, сподіваючись, що редактор, як знавець народньої мови, оцінить мою, можна сказати, дорогоцінну знахідку. В теперішніх часах знайти нову, ще невідому старовинну пісню (я говорю про Малоросію) дуже трудно, тому що в народі вони зникли, а причаїлися ще десь у дуже небагатьох бандуристів, які зникають з кожним роком. Кобза або бандура — старовинний струмент, що вимагає від сліпого більшого або меншого вміння, майже всюди заступлений мізерним інструментом лірою, а разом з тим і співаки почали вчитися легших пісень. Дума, яку пропонуємо тут,
- ↑ Заголовок думи такий: Украинская дума про невольниковъ. Сообщена А. Л. Метлинскимъ со словъ сосницкаго кобзаря Андрея Шута. Над заголовком черговий нумер тексту в сьому журналі — XXX.
