справи записування дум, яку так щасливо разпочав в „Этнографическомъ Сборникѣ“, — принаймні ніяких записів дум він більше не друкував. Се шкода, бо його записи певно були-б точніші й безпосередніші ніж відповідні записи Куліша або Метлинського.
Але найважніше було все таки те, що він звернув їх увагу на Шута. Маємо таке вражіння, що після появи статті Базилевича містечко Олександрівка зразу стало якоюсь поетичною Меккою, куди посунули збирачі поклонитися нововідкритому Кобзареві, себ-то поїхали, щоб прийняти до відома факт, якого раніше не помічали в себе під руками: нововідкрите значіння, що мають особи професійних співців для долі думової поезії. Ми знаємо з „Записок“ Куліша, що він поїхав до Шута власне підо впливом сеї статті Базилевича, і на карб впливу сеї статті треба рахувати також появу нового запису Метлинського, зробленого „со словъ сосницкаго кобзаря Андрея Шута“ того-ж таки року. Сей запис вийшов в академічнім виданню „Памятники и образцы народнаго языка и словесности. Прибавленія къ Извѣстіямъ императорской академіи наукъ по отдѣленію русскаго языка и словесности. Тетрадь вторая, 1853“[1].
Се видання має цензурну помітку 28 грудня 1853 р., с. 281—282. Воно було дозволено до друку майже вісім місяців після „Этнографическаго Сборника“ і се час безумовно досить довгий для того, щоб Метлинський, познайомившись з статтею Базилевича, міг поїхати до Сосниці, де можна було почути Шута. Се тим можливіше, що сі місяці припадали саме на літню пору, коли він міг покинути університет і для спочинку їздити на села. Ми не знаємо, чи се був перший запис думи Метлинського, але маємо підставу думати, що ні. В тім часі Метлинський мав 39 літ життя, наповненого любов'ю до українського слова, і се малоймовірно, щоб у тих часах, коли народній пісні надавалося таке велике культурне значіння — майже талісманне („ось де, люди, наша слава!“) — такий любитель словесности дійшов четвертого десятка, не записавши нічого від народу, навіть спеціяльно думи! Що-до дум міркуємо, що власне ті тексти Метлинського в його збірнику, які не мають помітки, від якого кобзаря вони записані, були зроблені перед отсим записом від Андрія Шута. Думаємо також, що сей запис був саме тим моментом, відколи Метлинський почав ставитися до записування дум із строгішими вимогами з огляду на точність запису і на означення джерел.
Але може таким чином ми перебільшуємо значіння сього моменту і значіння появи Шута в друку і статті Базилевича? Думаємо, що ні; те, що ся стаття викликала знайомство збирачів з Шутом, що вона зробила на них вражіння і викликала бажання й собі похвалитись записами від „достопримѣчательнаго старца“ — про се говорять самі факти: поїздки Куліша й Метлинського в Шутові краї і та популярність, що здобув собі Шут між кобзарями під впливом сих візитів (про неї згадував Братиця Горленкові[2]. Між записами збірника Метлинського, які мають ім'я кобзаря, половина належить Шутові. В Кулішевій серії кобзарських біографій у „Запискахъ о Южной Руси“ Шут стоїть на другім місці, після покійного вже тоді Никоненка, якого Куліш, мовляв, знав ближче ніж Шута, але уваги йому віддано більше ніж Никоненкові. Очевидно в перших роках після появи сього імени в літературі „Шут“ се не просто кобзарське прізвище, се кобзар par excellence. Розуміється, роля статті Базилевича в справі розбудження інтересу до кобзарських індивідуальностей була випадкова, але вона була активна і без сеї статті поява кобзарських імен у літературі певно-б запізнилася на добрий шмат часу. Індивідуальність народнього співака в сусідніх етнографічних літературах у тих часах ще не притягала потрібної уваги; імена великоруських „сказителів“, співаків билин, з'явились аж у третім
Народні Думи — 4
- ↑ В покажчику Грінченка (Этнографическіе матеріялы, т. III) сеї думи нема, хоч зазначені инші думи з „Пам'ятників“; з усіх відомих нам праць про думи згадує сей текст тільки Житецький.
- ↑ „Кобзари и Лирники“, „Кіевская Старина“, 1884, кн. XII. Братиця тут згадував, що деякі учні покинули тоді пан-майстра Бешка і пішли доучуватись у Шута. Горленко вважав сі оповідання за легенду, і треба думати, що се дійсно не був факт, але як легенда — се оповідання дуже характеристичне.
