Між ріжними категоріями української народньої поезії, сеї найдорожчої окраси української творчости, української культури, українського життя, зовсім окремо стоїть група творів, своєю оригінальною і характеристичною поетичною і музичною формою глибоко відріжняючись від поетичних стилів, що існують в усних літературах инших народів. Щоб відріжняти сі поетичні твори від инших, у народознавчій літературі як сусідніх народів, так і в самій українській було дано їм назву „дум“, що не вважаючи на свою випадковість, лишилася за ними назавжди. Своєю красою і своєрідністю та особливо імтимними звязками з історичними переживаннями українських мас „думи“ викликали у аматорів української народньої поезії почуття особливого інтересу, і навіть пієтизму, як найкращий витвір народньої творчости — її корона, так-би сказати, і таким чином раз-у-раз бували предметом усяких міркувань і дослідів, що кінець-кінцем склалися в цілу літературу сеї теми. Але не вважаючи на таке очевидне зацікавлення ними, в нашій літературі про народню словесність до нинішнього часу існує ся дивна прогалина, яку навіть трудно чим-небудь пояснити — брак повної та систематичної збірки дум, придатної для наукових потреб — і для вжитку читаючої публіки.
Перші збірки народньої поезії, де з'являлися думи, не старались охопити всіх дум або відокремити їх від инших поетичних творів у певну систематичну цілість. Найкраща наукова збірка народньої пісенности — Історичні Пісні Антоновича і Драгоманова, що містила в собі більшість відомих дум, використовувала їх поруч з иншими народніми й навіть ненародніми творами, і не давала ані перегляду всіх дум, ані не трактувала їх як окрему галузь поезії. До того-ж ся праця лишилася нескінченою і не виконала навіть свого обмеженого завдання: збірки всієї народньої поезії історичного змісту. Та від того часу, як з'явилось видання Антоновича і Драгоманова, минуло пів століття — а про зібрання думової поезії, отсеї окраси українського народнього мистецтва, в окрему суцільну збірку все-ж таки не було подбано. Популярна збірка дум Грінченка, випущена 1897 р., хоч не мала в собі инших творів як сами думи, але з відомих тоді 32-ох дум подавала тільки 18 і в тім числі деякі думи непевного походження: до того декотрі тексти були сильно виправлені, всупереч вимогам науково-популярного видання. Так що не вважаючи на її велику популярність і ту вартість, що мала ся книжка для поширення дум, збірка Грінченка також у ніякій мірі не могла, ба й не мала претенсій вдовольнити потребу повної збірки дум, що відчувалася в літературі. В новіших часах ми мали цінну популярну збірку дум і історичних пісень Д. М. Ревуцького, що також відіграла визначну ролю пропагатора дум. Але й ся збірка знов таки мала мішаний характер, і також не подавала всіх відомих дум.
Нарешті в столітні роковини першої друкованої появи українських народніх дум, 1919 р., вийшла популярна збірка дум Ф. Колесси, де було зібрано по одному варіянтові кожної думи, так що вони могли дати деяке поняття про сей рід народньої творчости. Видавець мав завдання „звести разом усі українські народні думи, вибираючи для кождої найкращий, найбільш типовий і по можливості повний варіянт“. Вибираючи з таким підходом, видавець мусів керуватись здебільшого естетичними принципами. Тому
Народні Думи. — 1.
