вийшло так, що в кількох випадках його вибір упав не на найпевніший або найтиповіший варіянт даної думи, — а на найповніший, скомпонований з декількох варіянтів, як се робили ріжні старші видавці дум, зокрема Максимович. Через те, незалежно навіть від свого обмеженого розміру, збірка Колесси не мала цілком наукового характеру, так що потреба на наукове видання дум залишилась незавдоволеною й надалі.
Знаємо, що більш-менш у тих самих часах, як лагодилась збірка проф. Колесси, покійний акад. Гнатюк також носився з думкою про наукову збірку дум — але для її реалізації не встиг зробити нічого. Инших-же проєктів для систематизації й видання дум нам і не доводилось зустрічати. Винні тут були певно не тільки важкі обставини, в яких перебувало українське слово за минулі десятиліття, але також і певна байдужність зацікавлених кол: істориків літератури і фольклористів, що очевидно вважали справу з виданням дум не за таку вже пильну або важливу. Мусимо завважити, що в теоретичних працях про думи ми звичайно й не зустрічаємо висловів виразного невдоволення з приводу браку потрібного видання дум, сі праці користають переважно із старших видань Антоновича і Драгоманова та Житецького, зрікаючися всього того, що розсипане поза сими монументальними, але зовсім не вичерпуючими збірками, і не висловлюють невдоволення з сього стану речей.
Видання, що тепер виходить у світ, виникло з почуття недостатности дотеперішніх видань для досліду дум і з переконання про потребу дати дослідникам дум і народньої словесности, історикам української літератури взагалі й усім, що нею цікавляться, повний і переглядний збірник усіх відомих записів дум, розкиданих у старих виданнях, доповнений також ще недрукованими записами, з можливим виясненням наукової вартости, міри автентичности та непідроблености сих текстів. Обставини, в яких з'явилась думка про нього, не були особливо сприятливі для такого видання. Виникла вона вперше в Українськім Соціологічнім Інституті, далеко від України, від потрібних джерел, бібліотек і збірок, але не вважаючи на труднощі, перші кроки для її зреалізування були зроблені тоді-ж таки. З переїздом-же голови Інституту, М. Грушевського, на Україну до Всеукраїнської Академії Наук план видання корпусу дум почав реалізуватися в нових умовах. При катедрі історії українського народу в Академії було зорганізовано „Комісію Історичної Пісенности“, що своєю метою мала дослідження й видавання пам'яток української пісенности історичного змісту, і в першу чергу видавничих робіт було поставлено видання корпусу українських дум.
Час організації сеї „Комісії Історичної Пісенности“, літо 1924 р., зійшовся з датою п'ятидесятих роковин виходу першого тому „Историческихъ пѣсень малорусскаго народа“ Антоновича і Драгоманова, і на ювілейному зібранню, що організувала Історична Секція Академії 11 травня 1924 р., голова катедри історії Українського народу, акад. М. Грушевський у промові з нагоди 50-ліття „Историческихъ Пѣсень“ заявив замір катедри видати повний збірник українських дум як ювілейну згадку про велику й недокінчену працю сімдесятих років[1].
Після сього справа видання корпусу дум перейшла в нову стадію розвою і набула жвавішого темпу роботи. Але тим не менше реалізація сього завдання, що була доручена нам ще в Українськім Соціологічнім Інституті і велася тепер засобами Комісії Історичної Пісенности, затягнулася, і тільки за три роки після згаданої заяви голови катедри ми маємо нарешті змогу випустити перший випуск сього корпусу, що містить 13 дум — більш-менш дві п'яті всього дотепер зібраного матеріялу.
Перше ніж пояснити ті міркування, що керували нами в складанню самого плану Корпусу, ми мусимо виправдатись за те спізнення, що сталося у виході сього ювілейного видання. Ми дійсно спізнились, аж на три роки, пропустивши не тільки річницю
- ↑ Акад. М. Грушевський, П'ятьдесять літ „Историческихъ пѣсень малорусскаго народа“. „Україна“, 1924, кн. 1.
