а стане хто навязоватись, або що такеє робити, або казати, то його, як підозрілого, взять і до волости привести. Тут же написали до земського суда рапорт об такому случаї, що „скоропостижно вмерший, зарізаний чоловік, по імени і прозванню неізвістний, лежить благополучно на тім самім місці, де його смерть постигла”.
Деякі з хазяйства пішли з сел на заробітки і ще не повертались до дому, та жінки їх і нічого, і нужди нема. Трохимова ж жінка й мати… що-то почувши об цім, у оден голос крикнули: „Ох, лишенько! це ж Трохим, певно Трохим!” і заздалегідь стали голосити. Серце звістку подало!
Що то вже вони просили голову, щоб дозволив піти оглядіти, і коли він, так хорошенько його обмити і вбрати, а коли можна, і до дому привезти. Звісно, жіноче діло: вони не знають порядку. Голова — і не дай Боже нікому і підступити, запретив, поки суд не виїде і не розвяже йому рук!
Аж ось, на другий день явився в село й Денис. Та що то одягнений! Іще лучше усе собі посправляв, у чім попереду ходив. Веселий, говірливий, жартує з усіма, кого пострічає. Бачить, що люди зіходяться все до волости, і він туди. Йому й розказують, що знайшли зарізаного; а він зараз і не стерпів і питається: „Щож його жінка та мати кажуть?”
„Чиї?” — дивуючися, питає його голова.”
12
