„Та це нічого, ваше благородіє! це так… бурян”, каже Денис, а самого мов лихорадка трусить.
„Який бурян? покажи сюда!”
„Бурян, так, трава. Мабуть, як покійник умірав, так за траву вхопився, так вона в його руці й зосталась”.
„Та яка ж то трава? покажи сюди”. Так допитувався справник, бачучи, що Денис ні з того, ні з сього, усе більш мішається.
„Та так пе… пере… коти… поле…” ледве промовив Денис.
Тут хлопя ухватило перекотиполе, що як на те прикотилось туди їх багацько, тай показує Денисові і каже з дуру: „Ось дядьку, ще таке, їх багато коло тата, вони мабуть бачили все…” „Брешеш!” крикнув Денис, одіпхнувши хлопця од себе, і вже не тямлячи, що й казати. Так-то вже в його Бог і розум одняв і язик попутав…
„Досить!” крикнув справник. Говори тепер усю правду! Ти знав, що на мертвому побоїв нема, ти жалкував, що він не признався об золотих, тепер боїшся перекотиполя! Говори, чого ти боїшся його? Розказуй, як діло було?!”
Денис і сюди і туди, і відбріхуватись би то, так справник на всякому слові так його й піймає, і тілько що покаже йому перекотиполе, то Денис так і затруситься і помертвіє. А далі — ніде дітись — і всьому повинився; за віщо, і через віщо, і як він зарізав Трохима; як той, сердешний здався на перекотиполе; як, утікаючи від-
16
