тіля, щоб обмити кров, усюди по полю чіплялось йому за ноги перекотиполе. І якби не воно тепер, та хлопя з ним у вічи прилізло, то може б ще і одбрехавсь.
„Так от який він бездільник!” скаазв справник, а далі напав на голову, і каже: „Як ти смів, голова, назначити у понятих такого ледащого?”
„Щож, ваше благородіє!” приступив голова, а за ним і всі понятії, усе старики сиві та чесні, „він у нас чесна душа — нікому нічого. Коли б усі такі були, то б і добре було!”
„Не було ж у вас, у селі, якої шкоди, і на кого думаєте?” спитав справник.
„Щож?” казали люди: „хоть часом і була шкода, так це не він. Як обиськовали, як він було де сам крадені речі знаходив”.
„Говори, признайся, твоє діло?” крикнув справник на Дениса.
Той як затрусився, і повинився у сьому, що як почав з курей красти, та бачачи, що грошики перепадають, так і він дальш; як зазнався з москалями, природженими злодіями; як, і де з ними і кого обікрав, — усе розказав; далі як і старця немічного зарізав, і як на других кару зводив.
Люди, слухаючи його, так і вжахнулись, та аж об поли руками вдарили і кажуть: „Хтож на його надіявся, що воно таке ледащо? Ми думали, що од його розумнішого, моторнішого, і чеснішого і в селі нема, а воно ось яке виявилось! Самий первий злодій, мошенник і душегубець!”
17
