„Держись за мене!” каже Трохим. „Тут уже не далечко. Он, від блискавки видно”.
„Та я бо цієї блискавки боюсь. Ох, колиб швидче до лісу!… Бач, яка страсть іде! Ось і дощик… Ой швидче поспішай!”
Зовсім повис йому на руки Денис; і Трохим сам утомивсь, і його волоче; через велику силу дотащив його під густе дерево, положив, і сам звалився.
Тут же і вся туча надвинула як раз на той ліс і всюди небо покрила як саме чорне сукно; хоть скілько хоч дивись, — нічого перед собою не побачиш ніяк! Заревла престрашенна буря, шумить під небесами, носиться по полю, опірається в ліс, пре його, мов з місця хоче його спихнути і зомяти зовсім. Гіляки тріщать, ломляться, падають… тут щось страшно загуло, аж світить на ввесь ліс, грім покрило… і разом геп!… упало аж земля задрижала! А тут грім як загремотить і знов щось упало, затріщало!… То буря порається, вікові дуби валяє мов пруття! Як же хлине дощ і вже не йде, а ллє. По лісу шумить, з гори біжить річками, клекоче… і од неї, од бурі, що бушує, і од грому, що так і розривається над головами, шум такий і грохіт, що страшно й згадати!… А тут блискавка червоним огнем очі засліпляє… Іменно преставлення світу. Денис ні влежить, ні всидить, і не постоїть на одному місці. Ходить, перебігає зпід одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить!
„Трохиме, Трохиме! ти спиш, не боїш-
6
