„Ой страшно, страшно! А то хто сидить та дивиться на мене?”
„Бог з тобою! нема нікого! Молись лучше Богу!”
„Мене й Бог не помилує! Ти думаєш — я такий?… Ох, лице запалило!”
„Помилує, молись, кажу, та кайся!”
„Де вже мені покаятись? Я той, що вас обкрадав. Не було другого злодія в селі… це моє діло! Мене підводили другі… Я обкрадав вас усіх… продавав циганам, москалям… брав гроші та богатів… лавки обікрав… вивертівся! Хотів і тебе так, як от-того, що сидить і дивиться грізно на мене”.
Так сказав, не тямлячи нічого, Денис, і бючи себе в груди кулаччям.
Тут разом як оссяє їх блискавка, як хрясне грім, мов небо на них упало!… обидва впали без памяти. Трохим, підпливши водою од дощу, трошки отямився, бачить — Денис бігає коло його, руки ламає, блідий як смерть і не тямлючи сам себе, кричить:
„Я не тільки злодій, а й душегубець! зарізав нищого… мав грошей у його знайти… одежу свою закривавив… а він онде свариться… Господи! і Ти мене не помилуєш?”
І став бігати, як не по свойому умі. Спомігся трошки Трохим, піднявся на ноги, став його розговорювати, щоб прийшов у чувство.
„Ні, кричить Денис, мені Бог смерть
8
