поясъ чій, або де плахту? може, якій бездѣльникъ поравъ ся, комору выкравъ, та пороскидавъ по другихъ дворахъ, щобъ на нёго слѣдъ хто не звѣвъ!“ Такъ сказавъ Денисъ Лискотунъ, выймаючи зъ-за холявы люльку… та що за чудесна була! корѣнькова, съ крышечкою и зъ мѣднымъ ланцушкомъ! „Глядѣть, щобъ кого напрасно не обвиноватили.“ „Правда єго, правда!“ сказавъ Голова, що зо̂бравши у жменю свою сиву бороду, сидѣвъ собѣ мовчки та придумувавъ, що тутъ єму на свѣтѣ робити? „Правда“, каже: „выпустѣть людей съ холоднои: они невиновати̂: може и справдѣ, що имъ по̂дкинуто. Що за розумный отсей Денисъ! Заразъ и догадавъ ся. Адже я самъ додумовавъ ся и съ стариками радивъ ся, такъ нѣкому така думка не стала на розумъ. Вже справдѣ, що Голова росте, нехай собѣ здоровъ буде!“
Погулявъ денько̂въ зо-два по селу Денисъ, поверховодивъ на улици, не одно̂й рукавъ порвавъ, держучи, щобъ не втѣкала; не одно-десять навчивъ паробко̂въ пѣсень спѣвати, що самъ попереймавъ, ходячи по всѣхъ усюдахъ: не одну пару розвѣвъ, що вже були зовсѣмъ схватились до бо̂йки; не одному господареви помо̂гъ пло̂тъ городити, ско̂лько ко̂пъ хлѣба цѣпомъ збити: на всѣ руки бувъ нашь Денисъ! Поробивши и погулявши такъ, зновь потягъ
