Ця сторінка вичитана
„Треба-жь, сынку, що-небудь гадати,“ казала мати. „Подивись на людей, та порадь ся зъ ними; куды-бъ то по̂йти тобѣ, де-бъ то лучше заробляти? Попытавъ ся-бъ ты у Лискотуна; той чого вже не знає? усе знає. Тай свѣта таки набачивъ ся. А заробляє-жь, та по ско̂лько! Вже якъ-то єго мати: бѣднѣйша мене була; теперь же по̂йди зъ нею! одягна якъ мѣщанка. Або и во̂нъ: якъ вырядить ся въ празникъ, та выйде на улицю, такъ куды и писарь нашь! А грошей и всякого добра мало во̂нъ приносить? Спытай ся, сынку, єго, нехай бы нараѣвъ, куды-бъ тобѣ по̂йти; а може бы у купѣ зъ нимъ по̂йшовъ?“
„Пытавъ ся єго, мамо! просивъ, щобъ узявъ мене съ собою. Будемо, кажу, у купѣ робити; якъ ты, такъ и я, не во̂дстану одъ тебе.“
„Шожь во̂нъ тобѣ?“
„Але! якъ се почувъ, якъ вытрѣщивъ ся на мене, а очи такъ и засіяли, а самъ ставъ якъ кармазинъ. Дививъ ся, дививъ ся довго на мене, а далѣ на силу спомо̂гъ ся сказати: „Якъ заробляти?! Роби“ каже, „якъ и я, то и розживешь ся. Товариства минѣ не треба, шукай иншого.“ И по̂йшовъ швыдко во̂дъ мене. Та по̂сля сёго то̂лько що хочу єго объ чѣмъ зачепити, то во̂нъ такъ и во̂дходить во̂дъ мене…