не дивись и ты за мною. То мои стародавни̂ знакоми̂, я зъ ними служивъ по мѣстахъ.“
А де имъ служити, де, — всѣ таки̂ обшарпани̂, що гидко було и дивити ся!
Разъ по̂до̂йшла Цыганка, та препаршива собѣ на лихо, мовь старець (жебракъ). Идучи поузъ лавку и моргнула на Дениса; той зъ нею, та въ кутокъ, и давай собѣ щось шептати. Трохимъ наглядавъ ихъ довго, и щось у нёго ажь въ животѣ тёхнуло, чуючи щось недобре. Поговоривши собѣ Цыганка и по̂йшла. Денисъ окроме собѣ сидѣвъ тай прийшовъ до Трохима, та подивившись на нёго довгенько, и каже: „Бѣдность твоя велика, та не вмѣєшь, якъ зъ нею справитись. Щиро служишь, собѣ на лихо.“
„Якъ же заробити бо̂льше?“ сказавъ Трохимъ. „Адже и тутъ плата добра и робота неважка; а все бо̂льше не можна заробити.“
„Можна.“
„А якъ?“
„Скажи минѣ, Трохиме, такъ, по правдѣ: чи щиро ты служишь купцеви?“
„А якъ же и служити, якъ не зо всею щиростею? Сказано: нанявъ ся — продавъ ся! Я чужои пылины не хочу, и коли бачивъ бы, що и ро̂дный