надѣючись у нёго грошѣ знайти; усе до чиста росказавъ, и якъ на другихъ кару зводивъ.
Люде, слухаючи єго, такъ и вжахнулись, та ажь о полы руками вдарили и кажуть: „Хто-жь на нёго надѣявъ ся, що оно таке ледащо? Мы думали, що во̂дъ него розумнѣйшого, моторнѣйшого и чеснѣйшого и въ селѣ нема, а оно ось яке выявилось! Самый первый злодѣй, мошенникъ и душогубець!“
„Хоть люде, не знаючи, и думають про кого, що во̂нъ добрый, а коли бездѣльничає и ко̂нцѣ ховає, то Богъ єго хоть не скоро, а завсегда выявить“, сказавъ урядникъ и велѣвъ Дениса перепровадити у городъ.
Достало ся Денисови Лискотуну, за всѣ єго дѣла! котузѣ по заслузѣ. Полыскотавъ єго катюга добре и спроваджено до товариства, туды, де козамъ роги правлять.
Такъ-то судъ Божій не потерпѣвъ неправды, и хоть ко̂нцѣ були заховани̂, такъ Богъ объявивъ; и черезъ яку марницю? — черезъ бурянъ, черезъ перекотиполе.
