во̂дти щобъ обмыти кровь, усюды по полю чѣплялось єму за ноги перекотиполе. И якъ бы не оно теперь, та не хлопя зъ нимъ у очи прилѣзло, то можебъ єще и одбрехавсь.
„Такъ отъ якій во̂нъ бездѣльникъ!“ сказавъ комісарь, а далѣ напавъ на голову, и каже: „Якъ ты смѣвъ, голова, назначити у присяжни̂ такого ледащого?“
„Що-жь ваше благородіє! приступивъ голова, а за нимъ и всѣ присягли̂, усе старики, сиви̂ та честни̂: „во̂нъ у насъ чесна душа — нѣкому нѣчого. Коли-бъ всѣ таки̂ були, то-бъ и добре було?“
„Не було-жь у васъ, у селѣ, якои шкоды, и на кого вы думаєте?“ спытавъ ся урядникъ.
„Що-жь?“ сказали люде: „хоть часомъ и була шкода, такъ се не во̂нъ. Якъ обшуковали, такъ во̂нъ було де самъ скрадени̂ рѣчи знаходивъ.“
„Говори, признавай ся, твоє дѣло?“ крикнувъ комісарь на Дениса.
Той якъ затрусивъ ся, и признавъ ся до всёго, що якъ почавъ съ курей красти, та бачучи, що грошики перепадають, такъ во̂нъ и дальше; якъ зазнавъ ся зъ Москалями и Цыганами, непоправными злодѣями; якъ и де зъ ними и кого обо̂кравъ, — усе росказавъ; далѣ якъ и старця немощного зарѣзавъ,