дати, а гроші беруть, — невдоволено бурмотів Блінов: — Треба хіба горілкою запивати…
Перехилив велику чарку коняку.
Блінов звалився на отоману. Кетті прикрила його плащем, папери з теки вибрала і заховала на грудях. Обережно вийшла з кімнати, замкнула двері і ключ узяла з собою. У коридорі не було нікого, вона вислизнула задніми дверима поза сценою і побігла додому.
Часу було мало. Хотіла летіти, а ноги — якісь неслухняні, чужі. Хвилини, що здавалися такими довгими, підганяла тривожна думка: „Коли б не пізно… коли б устигнути… ану ж уже заарештували?”
Одна думка обхопила всю істоту: побачити Арсена живого, вільного; передати папери — доказати, що вона прислужилася йому і свому народові, як могла, як уміла.
Ще не знала, що хоче зробити далі, чи має втікати вперед наосліп, чи порадитися з Арсеном? Якби тільки встигнути, найти хоч одну хвилиночку часу!…
Ось ще пробігти цю довжезну вулицю… кілька домів…
В її кімнатці світло…
Богу, дякувати — він — дома!…
Коли Кетті вбігла до кімнатки, деяку часинку не могла промовити слова.
— Що з тобою, Катрусю? — кинувся до неї Арсен.
