Арсен прислухався — на ґанку, в сінях нікого більше не чути; отже він тільки один… не має помічників. Миттю вихопив свій револьвер і вистрілив до Жоржа. На нещастя револьвер затявся, і не вистрілив. Заки Арсен міг всунути новий набій, Жорж підніс револьвер, який був нахилив на хвилину. Та ще швидше Кетті кинулася між них і на всю довжину закрила собою Арсена.
Наче ляснув батіг — підтятою квіткою впала Кетті на підлогу.
Удруге піднести руку до стрілу Жорж уже не встиг — Арсенова куля поцілила його в чоло.
Арсен не розумів, як це так усе хутко сталося. Кинувся до Кетті, приложив вухо до грудей:
— Ні, я тільки в руку… — прошепотіла вона — не вмру. Але ти втікай…
— Кетті, кохана, я не можу тебе так саму…
— Мусиш… зараз збіжуться люди…
Справді, заки Арсен міг рішитися залишити саму ранену дівчину, кімната вже виповнилася сусідами:
— Бачите того старого дурня — говорила Кетті показуючи на Жоржа — стріляв до мене із заздрощів… Добре, що я мала револьвер. Той пан, що вбіг сюди перший, не мав уже часу…
Арсен стояв уже при дверях так, немов би належав до принагідних гостей…
— Так, я хотів… — пробував він машинально щось сказати — треба би по лікаря…
