А служба? А обовязок? А важна та відповідальна місія?!
Тепер він візьме себе в руки. Не буде думати про „неї”. Яке йому діло до тієї кабаретярки, яку кожний може купити за гроші, немов рукавичку і кинути так само? Ні, думати, можна і треба. Адже можна би її використати для своїх цілей. Треба стежити, з ким вона тепер пє. Мабуть, з тим чорним „піджаком”… Хто то? Ага — чекіст, начальник прифронтової „чека”, права рука командира червоної армії… Треба спробувати…
Он вона вже йде… ну, так… просто до стола.
Арсен відвернувся до стіни, ніби випадково, коли Кетті проходила повз них. Не хотів показати себе, поки якслід не зорієнтується.
Дійсно Кетті сіла на вільне крісло поруч із Бліновим. Добре, що вони сидять спиною до нього — можна вільніше їх обсервувати.
Щоб оправдати свою дальшу поведінку, Арсен пустився на маленькі хитрощі. Звертаючися до Сергія, він недбало кинув:
— Кажете, що той москаль у чорнім „піджаку” то чекіст?
— Так… комісар Блінов — тихо відповів той.
— Чи не залицяється він до тої гарної бльондиночки… артистки?
— Можливо… Тепер на це тільки комісари можуть собі дозволяти…
— Ану, цікаво постежити… як вони будуть поводитися…
— Добре…
