Дівич-Гора… Єсть така могила, що стоїть на межі Волині і Киїщини, навколо якої розгортаються чудові мальовничі краєвиди. Багато єсть на Вкраїні всяких могил, що лишилися нам в спадщину від минулого життя, багато співається в піснях про „Савур-Могилу“ та розпвідається про „Лису Гору“, але такої чудової легенди немає ні одна могила, як волинська „Дівич-Гора“.
Волинь, — се культурне огнище минулаго, батьківщина княгині Ольги, Ігоря, Констянтина Острожського. Тут панували горді духом галицькі князі Роман і Данило.
Болючий жаль стискає серце, коли подивишся навколо, як сей край руйнується чужими і занедбується своїми. Трохи спокійнише стає на душі, коли заберешся в глушавину тихого села, яке далеке від міста і куди ще не забралася руйнуюча культура московської казарми. Там ще можна почути про те, що „колись було“, про давні діла минулого і про те, як вірить народ в силу свого духа. Слухаючи пере-
