вагання кинулися за своїм ватажком і вірні товариші його. Здивувалися яничари побачивши таку річ, і зупинились, незнаючи що робити далі. Боротися не було з ким і вони спокійно стали руйнувати місто. Запалили вогнем церкви святії, і разом з димом постлався дух смерти для всього живого. Настала ніч, а в червонім огні бенкетували татари на свіжих людських трупах
„Коли настав другий день, і як зійшло сонце, то на високій скелі татари побачили велике диво. — Верх скелі, з якої вчора кинувся Чацький з своїми побратимами, перетворився в голову загинувшого сміливою смертю ватажка. Всі яничари жахнулися сього чуда і зараз-же повернулись назад в степи.
„Згодом, як повернулись на руйновища засмучені мешканці, то знайшли собі утіху в вічній пам'ятці, що лишив їм на вічний спомин оборониць їх. І память про славнаго прадіда перейшла з уст в уста і жиє вона аж до нашою часу. Але тепер ніхто не вміє так кохати свого рідного краю, та й самі нащадки славного Чацького сполячились давно і зробилися звичайнісенькими підпанками“…
Замовк дідок, мовчав і я. Тихий холодний вечір повільно спускався на землю. На небі висипали ясні зорі. 3 тихим смутком в душі я повертався до дому. Рідна лєгенда зачарувала мене.
1912 p., 10 січня.
м. Краснопіль, на Волині.
