Вдень на цвинтарі коло церкви, як зібралось на гулянку майже все село, старі й молоді, Семен став розповідати старім дідам про те? як він в ночі ходив на Селище, і сподобився вчути, як прадіди свій Великдень справляли, казав, що чув дзвонів і бачив, як роєм вилітали з гайдамацької балки чорні птахи, і з стоном людини зникали в степах. Діди слухали се без всякого здивовання, як саму звичайну казку, що ще чули малими в колисці. Трохи тілько чудно їм було, що Семен ще й чорних птахів бачив, чого ще нікому ніколи не траплялося. А що торкається великодного набожества прадідів, так кожний з них був певний, що для сього треба було поститися ще з п'ятниці, і в великодну ніч піти на Селище, де можна було вчути все-все…
Правда, для сього треба було бути хоч трохи праведним, але хто-ж з них міг сам себе зарахувати в число грішних?… — Чого тут такого дивного сталося, — казали старі люди, — Семен вже старий, весь вік прожив честно та праведно, а ось вже в церкві вісімнайцять літ сторожом служить, пости соблюдає, про Бога помятає, так і почув на старости літ
Не кажіть сього, — заперечували більш цікаві до чудес баби, — се ще мало дзвонів слухати, але чи бачив хто до сих пір, щоб душеньки гайдамацькі
