хватало духу і боявся озирнутись назад; за ним чувся шум страшної погоні привидів…
Він добіг до високого ясена і став вилазити в гору. Ось він видряпався аж на самий верх і його руки наткнулися на привязану ним ліхтарню, якою він в ту страшну ніч подавав гасло на чуднівський шлях, щоб конфедерати знали як зайти сюди. Міцно ще тримається ліхтарня і зберігся недогарок воскової свічки в ній. Злочинство, яке страшне непростиме злочинство!.. Треба знищити всякі сліди його, бо страшна погоня вже коло ясена… Ось він вже чує голос ватажка Швачки: „Чого-ж ти такий смутний й невеселий?…“ Страшно стає гайдамаці і він вже чує, як довгі, холодні, цупкі, кістляві руки ватажка тягнуться вгору і дістають його. Він вже чує, як кляцають зубами голодні кістяки проданих за трийцять тисяч червоних його товаришів, і холодний піт заливає його очі. Як в лихоманці тіпається його тіло і він боїться щоб не упасти вниз до кістяків в зуби… Поспішаючись одв'язує ліхтарню, щоб оборонятися нею, але довга шворка сама собою складається в петельку. Але, нежданно, несповівано щось його сильно штовхнуло і він падає вниз…
Злякано здрігнувся старий ясен, коли почув на своій гиляці важке тіло зрадника-гайдамаки і посипалося на землю свіже зелене листя його… Щось застогнало в тетеревських багнищах десь, заспівали півні і зникли привиди…
