Коли зійшло сонце і засяло над тетеровським островом, де було гайдамацьке гульбище, то старий гайворон, який пролітав в ту пору над островом, побачив собі поживу і, радісно крякаючи, сів на голову гайдамаки і цікаво зазирнув в його мертві очі…
Старий ясен лишився безлистим все літо, а потім зовсім всох і довго ще стояв він серед зелених дубів та тополів, нагадаючи собою людям про той страшний гріх, що стався колись…
Пізнійше, як повисихали багнища і були вирубані ліси, якийсь козак Волосів збудував тут свого, хутора, який скоро в ціле село розрісся. Люде, коли будовали церкву, то не могли знайти для неї кращого місця, як те, де було гайдамацьке гульбище…
Ще й до сього часу старі волосівські діди показують коло старої церкви якогось струхлявілого пенька, який, начеб-то залишився від того ясена, на якому повісився зрадник-гайдамака. А на цвинтарі біля церкви, а також на близьких до цвинтаря городах, люде часто знаходять в землі всяку стародавню зброю, а також багато людських черепів. — Бог його знає, який з них належав батькові Яремі, який Швачці, а який зрадникові?..
Старі люде вірять, що гайдамаки ще колись воскреснуть і встануть до великої боротьби за оста-
