з Полісся, ходили „вербувати“ селянство, але місцеві селяне десь поховалися… Коли кого могли привабити майбутнім, так се тільки тих, що не мали ні кола, ні двора в сучаснім… Дарма тільки метушню зняли таку, бо потім всі люде побачили, що сталася з того всього… Люде казали: „Що-ж, так і треба було сподіватися, раз коло діла не було народу“…
Прийшли розлютовані москалі і „залили за шкуру смальцю“… Довго їх будуть пам'ятати поляки, а разом з ними і українці, бо не мало тоді й українців загинуло від руки московського ката; отак собі „без вини були винні“…
Коли скінчилося все і коли з'явилися коло містечка дві великих чорних могили, то й пригадали люде старий-престарий бережецький переказ про двох лицарів, які стоять на площі перед „ратушем“…
Ще давним-давно сталася та подія, але пам'ять про неї жиє до наших часів. Не даремно-ж колись хтось поставив перед „ратушем“ сього кам'яного пам'ятника двом лицарям…
Коли Хмельницький йшов на Збараж і Замостє, то один із козацьких загонів зайшов до Бережця і став там господарювати. Зразу повеселішали бідні люде, якім надто тяжко було жити під рукою Яреми Вишневецького, і радіючи говорили про той рай на Вкраїні, який незабаром мав настати…
Військо Хмельницького ще було далеко, але козацький загін не боявся нічого… В палацових
