трохи суровий вигляд. Вдача його була жвава і непостійна, а сміливий був, як лев. Хоч і любив Остап Яніну, але таївся з сим, бо камяне серце вклав Бог в груди козакові“…
„Всі любили панну Яніну і всі говорили її про свою любов, а тільки один Остап, чи то на славніх парадах, чи в якомусь иньшому місці, завжди старався бути на її очах і, притворившись зовсім байдужим, милувавсь її красою. Але серце женщини само чує, долеко більше як серце мужчини. Горячо покохала панна Яніна козака Остапа“…
Тут дід зупинився і, подумавши трохи, казав далі:
„Одно другого кохали, та боялись друг другу признатися“.
Літня ніч швидко стелила сон в долині, а в темно- синьому небі ясно засвітилися зорі. Здалека пахнуло свіжим сіном і цвітом гречки, а десь близенько джерготали коники скакунці. З боку, з-за гаю почав сходити місяць, а через де-кілько хвилин все освітилися блідним сяєвом місяця. Проти нас таємничо бованіли палаци графині Яніни, а коло наших ніг тихо хлюпостіли хвилі Тетерева.
Дід Семен казав далі:
Остап став жити самотою по сей бік, на своїм хуторі біля лісу. Одного разу, о самій півночі, пройшла до нього панна Яніна і сказала, що вона заблудилась гуляючи, і просила його провести її до свого палацу.
