— Ніч місяшна вийдіть до берега річки і ваш палац, панно, як на долоні видно. — Промовив до неї Остап.
— А як-же я через річку переберуся? — спитала вона.
— На березі стоїть човен і хлопчина перевізник перевезе вас…
Почервоніла панна Яніна, повернулась і мовчки пішла від нього.
Через віщо я не пішов провести її, через віщо я не сказав її про свою безмежну-любов. — Думає так Остап і вже на другий, чи третій день, він вирішив піти до неї, упасти до її і сказати про ждання свого серця. Але, коли другого дня на світанню до палацу панни Яніни прийшов Остап, і хоч як він довго стукався, так ніхто до нього не вийшов і не обізвався. Постояв він трохи і подавсь назад до дому з засмученим серцем, що так не гарно поставився до молодої графині.
І от пройшла така чутка, що панна Яніна за дорогу ціну життя стала робити щасливими всіх, хто подобався її і хто приходив до неї… за одну ніч пестощів й милування, вранці кожний мусів вмерти від руки Яніни, коло її ніг.
А в день, хвилі Тетерева повільно гойдали труп „щасливого“ коханця…
„Рік прожила тоді панна Яніна, замкнувшись від всього світу в своїм палаці. Багато хоробрих
