Цю сторінку схвалено
|
— 92 —
Л. У. |
На Брокені.
Сонце ледве променіє,
І на сході вже світає,
А верхівлє гір, як в морі,
У тумані потопає.
Як би мав я скороходи,
Я б помчав, як вітер, прудко
Через дальнії верхівля
До хатинки любки хутко.
Одхилив би я запони
Біля ліжечка дівчини,
Стиха чоло цілував би
І ті устонька — рубіни.
І промовив би ще тихше
На лілейне ушко любці:
Мила, вірь в коханнє наше,
Вірь, що завжді будем в купці!
Л. У.
