Бірона, сего на сам кінець лякайла практиканів московських та шаха перського: вони злякали ся нічного злодюжки потайного. Ба! часом нїкчемний кожан та злякає хижака, велетня-беркута білоголового.
Найнезугарнїйший малюнок суздальский з якої небудь препрославленої речи так само буває цїкавим, як і зграбний твір малярства. Сьвідомий сієї-о істини, я ще більш досадую, що не можна менї було змалювати хоч легенького нарису з могили дуже вславленої. Сонце ще не сходило, а могила була вже верстов на десять за нами. Мусїв я задовольнити ся фантанстичним оповіданням коротеньким неговіркого лоцмана.
Волжські рибалки, тай взагалї люди прості ймуть віри, що Стенька Рязин і досї ще живий і перебуває в одній ущелинї приволжській біля своєї могили. Лоцман каже, що торішнїм лїтом якісь матрози, пливучи з Казанї, зупиняли ся біля могили, ходили в ущелину, бачили самого Рязина і розмовляли з ним. Матрози казали, що увесь він обріс волосям немов зьвір той, а про те балакає по людськи. Він вже почав був щось розповідати про свою долю, але-ж підійшло півдня; з печери вилїз зміюка і почав за серце єго ссати. Стенька так страшенно застогнав, що матрози з жаху повтїкали, куди в кого очи. Лоцман додав, що зміюка щодня ссе за серце Рязина тому, що єго на всїх соборах прокляли. А прокляли єго за те, що він убив єпископа астраханського Єсипа. Убив єго за те, що той єго чарівництву спротивляв ся. Лоцман каже, що Рязин розбишакою не був, він тількі на Волзї брандвахту держав та збірав мито з кораблїв і роздавав злидарям убогим. Виходить з Рязина комунїста!
30. Шануючи іменинника і звичаєм дарувати їм, я сегоднї подарував Олександру Олександровичу патрет єго тещі панї Козаченчихи. Патрет зробив я за оден сеанс білим та чорним олівцем і зробив по партацьки, але експресия єсть. Іменинник своїм звичаєм, був приязним і веселим, а гостї єго,
