вранцї пішов в ресторан, взяв собі чаю, та з вікна й змалював Благовіщенський собор: найдавнїйшу в Нижньому церкву. Треба довідати ся — коли її збудовано. Але-ж у кого розпитати? До пяних не хочу я вдавати ся, а на більш нї до кого. Нижнїй Новгород богацько — де в чому — чужоземне місто, але не має друкованого покажчика. Дико! по татарськи дико.
27. Проходячи повз церкву Сьв. Гурия, побачив я, що двері відчинені. Я війшов в притвір і з жаху зупинив ся. Мене вжахнуло якесь незугарне чудовище, намальоване на круглій дошцї, завбільшки в три аршини. Спершу я подумав, що се індийський Ману, або Вешав заблудив ся до християнського капища, щоб поласувати ладаном та оливою. Я хотїв зайти в саму церкву, як ось двері відчинили ся і з церкви вийшла пишно одягнена не зовсїм сьвіжа. Повернувшись до намальованого чудовища, вона тричі перехристила ся і пішла. Лицемірка, ідолопоклонниця і, певна річ, к....а. А чи одна вона така? Мілїони таких іскалїчених, безрозумних ідолопоклонниць. Деж християнки? Де християне? де безплотна ідея чистоти і добра? Швидче в шинку вона анїж в отсїх незграбних, животинних капищах. У мене не хватало духу перехристити ся і ввійти в церкву. З притвору я пішов на вулицю і очи мої побачили, як на темному фонї широкого лугу блискуча і ґраціозно вєть ся красуня Волга. Я зітхнув вільно, мимо волї перехристив ся і пішов до господи.
28. Намалював патрет мамзель Анхен Шауббе, ґувернанки у Брилкиних, се молоденька і вельми чепурненька нїмкенечка: простосерда, різва, зовсїм хлопець в спідницї.
Прочитав комедию Островського: „Доходное Мѣсто“. Не подобаєть ся менї. Богацько зайвого, такого, що нїчого не говорить; взагалї — по партацьки, найпаче не натуральне жіноцтво. Небавом грати муть сю комедию на тутешнїй сценї. Треба
