свого „деньщика“[1]; за се єго тільки повернули з офіцера на салдата; але-ж мізерна душа не винесла і такої „всемилостивійшої“ кари: небавом він вмер, чи отруїв ся. Туди й дорога. Виходить, що яблучко не далеко відкотило ся від яблунї. Мати отсего легкодухого тигреняти, жінка якогось барона Зальца і куплена к… роспутного сатрапа. Раз — якось, сїдаючи до обіду, вона розгнївалась на покоївку, тай луснула її праскою по голові. Покоївку поховали та на тому всемогутній сатрап справу і скінчив! Ой Миколо, Миколо! Які люті були у тебе підручники! „По Сенькѣ и шапка!“…
8. З сегоднїшнього дня я займаю дві кватери: стару у Овсянникова, а нову у Шрейдерса. Тепер тільки наробити довгів, а сховати ся є куди.
9. Сегоднї на новій кватері у Шрейдерса намалював патрет з Олїйникова, за те умовили ся — він напише фелєтонну статтю до „Москов. Вѣд.“ про перебування в Нижньому М. С. Щепкина. Добре, коли-б справдив.
10. Намалював патрет з Шрейдерса. Добре вдав ся. Значить частину довгу сквітував. Треба ще намалювати патрети з Фрейлїха і Кандинського. Тоді квіт! Але коли я се зроблю, — про те не скажу!
11. Сегоднї субота. По суботах я і люба Катерина Борисівна Піунова обідаємо у М. О. Дорохової. Але-ж сегоднї мусїв я не зазнати сїх радощів і моя люба товаришка пішла сама з патретом М. С. Щепкина, що прислав він на подарунок Мариї Олександрівнї. Я поїхав провести до першої станциї на Казанському шляху мого привабливого, благородного капітана В. В. Кишкина. Сумно розлучати ся з такими добрими людьми, як отсей симпатичний Кишкин. Вернувшись до господи, я почув себе зовсїм сиротою. Але тяжка моя самітність була недовгою; зараз я згадав, що я оден з людий щасливих на сему сьвітї. М. С. Щепкин,
- ↑ слуга.
