Овсяников прохає, щоб підождати єго тутечки до 7 дня сего місяця. Підожду. А коли збреше, прокляну і без гроший поїду.
3. Сегоднї одержав давно сподївану книжку: „Дѣтство Багрова внука“. На книжцї найхвалебнїйший напис автора. Послано книжку з Москви ще 7 лютого, та вона до сегоднї пролежала у сухого Даля. Могла-б і на віки лишити ся у єго, коли-б я сегоднї не зайшов до єго та не вгледїв її. Даль звертає все на свою розкиданість та на дїла. Чим хоч виправдуй ся, а все таки ти сухий нїмець і великої руки гидота. І що отсе Сергій Тимофієвич, придумав собі робити з Даля мого комісіонера! Він-же мою адресу відає. Хиба може хотїв таким чином познаємити нас. Добрий Сергій Тимофієвич!
4. Дожидаючи Овсяникова та паспорту з полїциї на проїзд в Петербург, взяв ся переписувати „Відьму“ — для друку. Спостеріг чимало довгого і недоробленого. І дяка Богові! робота скоротить довгі днї дожидання.
5. Послав листа до Н. І. Толстої. Написав до неї, що 7 дня о 9-ій годинї у вечері покину Нижнїй Новгород. Чи станеть ся-ж воно так? Се вже не від мене залежить, а від Овсяникова.
Працюю далї коло „Відьми“.
6. Я вже занадто цупко взяв ся за „Відьму“. Так цупко, що сегоднї й скінчив. А роботи було доволї. Здаєть ся — добре скінчив. Переписав і злегенька полагодив „Лилїю“ і „Русалку“. Як то мої земляки повітають мою невольницьку Музу?
Так — як в годинї 7-ій прийшов до мене жандар унтер-офіцер — спитати, чи не хочу я, щоб за 10 р. він довіз мене до Москви. Сердешно дякую! Він відвіз у Вятку якогось неслухняного своєму батькові капітана Шлипенбаха і вертаючись шукає собі попутника і знайшов мене. Ще раз спасибіг єму.
З'єднавшись за цїну і умовившись — про годину виїзду, я пішов до Кудлая, щоб швидче до-
