її сегоднї і сегоднї вони однесли її до Попова (маркитант) і до спіртоміра (шинкар) і на останнї, теж у спіртоміра, почали гуляти, певнїйше — пиячити. Завтра роздадуть платню салдатам і салдати почнуть гуляти; себ то — пиячити. Гульня простягнеть ся кількі день вряд і скінчить ся і у салдатів і в офіцерів бійкою; а на сам кінець „курятником“, себ то гавптвахтою.
В нашому царстві православному найбідолашнїйший і наймізернїйший стан людий — салдати. У їх одібрано усе те, чим гарне життє людське: рідний край, родину, волю, одно слово усе. Коли салдат часом і помочить в пляшцї з „сивухою“[1] свою горопашну душу, так єму треба вибачити. Але офіцери!… їм надано усїх людських прав і привилеїв. Чим же вони відрізняють ся від бідолашних салдатів? (Я кажу про Новопетровську залогу.) Опріч мундїра[2] нїчим вони горопахи не відріжняють ся. Нехай би ще так звані: старі „бурбони“, а то й молодїж вигодована по кадетських корпусах! Добре, повинно бути там вихованнє! Не людське вихованнє! Ну, за те-ж дешеве, а головна річ незабарне. Парубок 18 лїт, вже він офіцер! восхит і замилованнє матери і підпора батькови старому. Мізерна мати і дурний батько.
Здаєть ся козак Луганський[3] написав книжку з назвою: „Салдатскіе Досуги“. Брехлива назва! У московського салдата „досуговъ“, себ то вільного часу, нема. А коли часом і поталанить салдатови зустріти ся з ним, так нїгде більш, як не в шинку. Яка-ж, питаю я, була мета у того вславленого сочинителя писати такі о „досуги“? А коли він списав їх з натури (я книжки не читав), так що в них морального? Коли-ж вони просто вигадки, фантазия, так знов таки, яка мета такої фантазиї?
