Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/303

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

81

вона стала сумирною. Дитинної простосердечности та жартовливости і слїду нема!

Правду мовити: як що тільки письменність знївечила у неї оту любу жартовливість дитинну, дак менї шкода! Я радію, що хоч тїнь простосердечности милої лишила ся у мене на картинї. Картина вийшла вельми гарненька; правда, що осьвітленнє сьвітлом удало ся не без труднациї. Прево дає менї за картину ту сотню карбованцїв. Я охоче згажаю ся, аби тільки по виставі вже. Я притьмом бажаю ученицю мою любу показати на суд публїки. Я був би зовсїм щасливим, коли-б ви другим разом не омилили мене, та приїхали на виставу: вона буде інтересною. Чимало художників і наших і чужоземних обіцяли поприсилати свої твори: обіцяли ся барон Берне, Годен, Штейбен. Приїздїть ради самого Апольона і девятьох сестер його прекрасних. Не скажу, як воно буде на далї, а досї проґрама моя чапіє. Карло Павлович з композициї задоволений; більш нїчого про неї й говорити. На тім тижднї прийму ся тілько, а досї якось я неначе втїкаю. Не тямлю, що воно за причина? Навіть учениця моя і та починає мене підганяти. Ох, коли-б менї було спроможно розповісти вам, як менї подобаєть ся отся проста та добра родина. У них я наче рідний! Про дядину й говорити нїчого: звичайно, вона добра і весела. А мовчазний і суворий дядько і той інодї покине свої бумаги тай присяде до нас біля самовару; нищечком пожартує. Я інколи даю собі роскошовати, звістно, коли в кишенї копійчина зайва заведеть ся: візьму в третьому ярусї льожу в Олександрівському театрі і поведу їх. Тодї загальна втїха у нас без краю; найпаче, коли на спектаклї ідуть жарти. Після такого спектаклю моя учениця куплєти водевільні сьпіває, здаєть ся, і в снї. Я люблю, певнїш мовити, обожую усе прекрасне, як в людях, почавши з прекрасного виду, так само, коли ще не більш і зграбні твори рук і розуму людського. Мене восхит бере, коли бачу сьвітську осьвічену женщину, чи мужчину; у них усе, і рухи і вирази в такій гармонїї рівній, стрійній! Наче у всіх у них і живчик однаково бєть ся. Дурень і розумні, флєґматик і санґвиник — між ними вельми