В казармах — естетика! Питаю у писаря: чия се книжка? Каже: унтер-офіцера Кулїха. Знахожу того Кулїха, питаю у єго: чи не продав би він менї оте „Umnictwo piękne?“ а він відповідає, що воно моє, що Пршевлоцький, виїздячи з Уральска до рідного краю, віддав ті книжки єму, Кулїхові на те, щоб він доручив їх менї; а він, принїсши їх сюди, поклав в цейхауз тай забув ся про них. А отсе вчора тількі кинули ся вони єму в вічи і він дуже радий, що може їх менї доручити. Для більших радощів я послав по горілку, а книжки сховав в торбу.
Очевидна річ, що в сему разї посприяла менї услужлива факторка Фортуна. Отаким чином, з ласки сїєї сьлїпої царицї, я мати му для читання в дорозї таку книжку, на яку й не сподївав ся. Правда: книжка не зовсїм менї до смаку, а проте, коли нема риби, то й рак стане за рибу. Хоч я щиро люблю прекрасне і в природї і в штуцї, одначе почуваю непоборену антипатию до фільософій і до естетик. Таке почування посїяв у моєму серцї спершу Галіч, а потім шановний професор Василь Іванович Григорович, що колись то читав нам лєкциї про прекрасне в штуцї. Девізою тих лєкций було: більш митикувати, менш критикувати. Чисто Плятоновський вирік! З Лїбельтом я трохи знаємий, читав єго „Дївчину Орлеанську“, єго критику і фільософію. З першого погляду менї здало ся, що він містик і в штуцї непрактичний. Побачимо, що далї буде. Бою ся, коли-б зовсїм з ним не розцурати ся.
6. Наснила ся академія художеств. Михайлов показував менї якийсь недокінчений список-малюнок, а потім десь з ним сховав ся од мене. З академії я вийшов на „Большой Проспектъ“ і не доходячи до церкви Андрія Первозванного, зустрів ся з родиною тутешнього коменданта, і з радощів прокинув ся.
Позавчора у вечері зовсїм несподївано довело ся менї бачити останню сцену з жарта „Недошита Кофточка“. Не хотїв я заводити до своїх записок
