альне, про високо прекрасне в духовній природї людий! Нї! сегоднї і естетика менї не дається. Лїбельт по польски тілько почуває, та пише, а думає по нїмецьки, або, принаймнї, переняв ся нїмецьким ідеалїзмом, (тим що був, а який тепер є — про те не відаю). Він скидаєть ся на нашого Жуковського в прозї; він так як і небіжчик В. А. Жуковський йме віри в безживну красу нїмецького ідеалу. Р. 1839 Жуковський, вернувшись зза кордону, привіз величезний портфель, напакований творами Корнелїюса, Гессе і інч. сьвітел мюнхенської школи живописи. Твори Брюлова, на єго думку, були за надто материяльними, що божественну штуку придавлюють до грішної землї. Обертаючись до мене і до небіжчика Штернберґа, що трапив ся тодї саме в майстерській Брюлова, Жуковський покликав нас зайти до єго і повчити ся у великих учителїв Нїмеччини. Ми не проминули покористувати ся з сїєї щасливої нагоди і другого дня прийшли в кабінет ґерманофіла.
Господи! що-ж ми побачили, коли розгорнули отой величезний портфель! довгі, безживні мадони, а навкруги їх ґотицькі, худорляві херувими; інчі тут були просто сущі мученики живої штуки. Побачили Гольбайна, Дюрера, але не репрезентантів XIX. віку. До якого-ж ступня стеряли ся отсї нїмецькі ідеалїсти-живописцї! вони не помітили, що в будівництві нема й тїни, щоб нагадувала ґотицьке будівництво. Чудне, незрозуміле запаморочення!
Umnictwo piękne Лїбельта сховав я в дорожню торбу і знов привів свою постать в горизонтальне положення. Не відаю, що буде далї.
Незабутні, золоті днї! ясним радісним сном пролетїли ви перед мене і лишили не стертий сьлїд чарівних споминок! Ми з Штернберґом були тодї ще паробками, що ледві вбили ся в піря. Роздивляючи ту колєкцию ідеальної бридоти, голосно висловлювали ми свої думки: наша простодушність довела сумирного і делїкатного Жуковського до того, що він назвав нас: попсованими учнями Брю-
