спроміг ся вивести, так менї зразу стало весело. Напив ся чаю, наслухав ся щебетання веселих ластівок і рушив до фортецї, щоб заказати торбу на сухарі та взяти другий том Лїбельта. Зайшов до Маєвського. Він дав менї шклянку чаю. Відмовити не було сили, бо чай був з цитриною; а в нашій пустелї се нечувана роскіш. За чаєм Маєвський розповів менї, що вже розпочали сьлїдство над женихом і єго нареченою. Розпочали сьлїдство з того, що лїкар, як се звичайно буває, при посторонних людях огледїв наречену. Лїкар пуськав гострі слівця, а се стало ся приводом до грубіянського глузовання з жениха. Гидота!
Заказавши торбу на сухарі, я, на останку зовсїм упакував свою мізерию; забрав другий том Лїбельта та три циґари, що лишили ся з тих, що прислав менї Лазаревський разом з сепією. Циґари добрі; дїйсне гаванські. Вернувшись на город, я до обіду звичайно лежав під вербою та читав Лїбельта. Сегоднї і Лїбельт здаєть ся менї більш уміркованим ідеалїстою і більш походить на людину реальну, нїж на безтїлесного Нїмця. В одному місцї він доводить, (звісно обережненько), що без материї не може проявити ся воля і міць духа. Лїбельт на мої очи покращав, але, все таки, він школяр. Він простосердо доводить, що всемогутний Творець сьвіта притомен в усьому видимому і невидимому мирі. Він так побиваєть ся про отсю, як сьвіт, стару істину, нїби про неї він доміркував перш за всїх!
За обідом було веселїйш, як звичайно: комендант жартував з моїх зборів в дорогу; а за ним і інчі, більш менш прихильно. Взагалї усе товариство було, як кажуть, в своїй макітрі. По обідї я, звичайно, заснув під своєю любою вербою, а під вечер надяг чистого кителя, соломяний, самодїлковий бриль і пішов на туркменські баштани. Не вважаючи на те, що зелень вельми на їх худорлява, вони менї подобали ся. Зайшов в аул до господарів. Біля кибіток грали ся з цапенятами голі, смаглі
