У темному гаю, в зеленій діброві,
На припоні коні отаву скубуть;
Осідлані коні, вороні готові.
Куди-то поїдуть? Кого повезуть?
Он кого, дивіться. Лягли по долині,
Неначе побиті, ні слова не чуть.
Отто гайдамаки. На кгвалт України
Орли налетіли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
По-під дібровою стоять
Вози залізної тарані:
То щедрої гостинець пані.
Уміла що кому давать,
Півроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами нігде стать:
Неначе в ірій налетіло
З Смілянщини, з Чигирина,
Просте козацьтво, старшина;
На певне діло налетіли.
Козацьке паньство похожає,
В киреях чорних, як один.
Тихенько ходя розмовляє
І поглядає на Чигрин.
Старий Головатий щось дуже коверзує.
Мудра голова! сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся — скрізь Головатий. „Коли сам,“ каже, „не повершу, то синові передам.“
Та й син же штука! Я вчора зострівся з Залізняком;
