таке розсказує про ёго, що цур ёму! „Кошовим,“ каже, „буде, та й годі; а може ще і гетьманом, коли теє...“
А Гонта на-що? а Залізняк? до Ґонти сама... сама писала: „Коли, каже...“
Цитьте лишень, здається дзвонять!
Та ні, то люде гомонять.
Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять, та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба зъїсти: плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що купували; грошам не пропадать! А то думають-думають, ні в голос, ні мовчки; а ляхи догадаються — от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а слава Богу вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чувте? співають.
Справді співа щось; піду спиню.
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
Отто мабуть, волох!6 Не втерпів таки старий дурень; треба, та й годі.
А мудро співає! коли не послухавш, усе иншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм; а тям часом задзвонять.
6*
