|
Сумно-сумно серед неба
Сяє білолиций.
По-над Дніпром козак іде,
Може, з вечорниці.
Іде смутний, невеселий,
Ледве несуть ноги.
Може, дівчина не любить,
За те, що убогий?
І дівчина ёго любить
Хоч лата на латі.
Чорнобривий, а не згине,
То буде й багатий.
Чого ж смутний чорнобривий
Іде — чуть не плаче?
Якусь тяжку недоленьку
Віщує козаче.
Чує серце, та не скаже,
Яке лихо буде.
Мине лихо... Кругом ёго
Мов вимерли люде.
Ані півня, ні собаки:
Тілько із-за гаю
Десь далеко сіроманьці
Вовки завивають.
Байдуже! іде Ярема,
Та не до Оксани,
Не в Вільшану на досвітки, —
До ляхів поганих
У Черкаси. А там третій
Півень заспіває...
А там... а там... Йде Ярема,
На Дніпр поглядає.
|
