Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/127

— 95 —

„Ой Дніпре мій, Дніпре широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крови; ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв;
А сю ніч упьешся. Пекельнее свято
По всій Україні сю ніч зареве;
Потече багато, багато, багато
Шляхецької крови. Козак оживе;
Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля; козак заспіва:
„Ні жида, ні ляха,“ а в степах Украйни —
Дай-то Боже милий — блисне булава!“

Так думав, ідучи в латаній свитині,¹³⁾
Сердега Ярема з свяченим в руках.
А Дніпр, мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах
Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка
Хмару роздирає.
Іде собі наш Ярема,
Нічого не бачить;
Одна думка усміхнеться,
А друга заплаче.
„Там Оксана, там весело
І в сірій свитині;
А тут... а тут... що ще буде?
Може ще загину.“
А тим часом із байраку
Півень „кукуріку!“
„А, Черкаси!... Боже милий!
Не вкороти віку!“

---