|
І Яремі дали коня
Зайвого з обозу.
Усміхнувся на воронім,
Та й знову у слёзи.
Виїхали за царину;
Палають Черкаси...
„Чи всі, діти?“
— „Усі, батьку!“
„Гайда!“
Простяглася
По діброві по-над Дніпром
Козацька ватага.
А за ними кобзарь волох
Переваги-ваги
Шкандибав на конику,
Козакам співав:
„Гайдамаки, гайдамаки!
Залізняк гуляв.“
Поїхали... а Черкаси
Палають, палають.
Байдуже, ніхто й не гляне!
Сміються та лають
Кляту піляхту; хто балака,
Хто кобзаря слуха.
А Залізняк попереду
Нашорошив уха,
Їде собі, люльку курить,
Нікому ні слова;
А за ним німий Ярема.
Зелена діброва
І темний гай, і Дніпр дужий,
І високі гори,
Небо, зорі, добро, люде
І лютеє горе —
Все пропало, все! Нічого
Не знав, не бачить,
Як убитий. Тяжко ёму,
Тяжко, а не плаче.
|
