Ні, не плаче: змія люта
Жадно випиває
Ёго слёзи, давить душу,
Серце роздирає.
„Ой ви слёзи, дрібні слёзи!
Ви змиєте горе;
Змийте ёго... тяжко! нудно!
І синёго моря,
І Дніпра, щоб вилить люте,
І Дніпра не стане.
Занапастить хиба душу?
Оксано, Оксано!
Де ти, де ти? подивися,16)
Моя ти єдина,
Подивися на Ярему!
Де ти? Може, гине,
Може, тяжко клене долю,17)
Клене, умірає,
Або в пана у кайданах
У склепу канає.
Може, згадує Ярему,
Згадує Вільшану,
Кличе его: „Серце моє,
„Обніми Оксану!
„Обнімемось, мій соколе!
„На віки зомлієм.
„Нехай ляхи згнущаються —
„Не почуєм!...“ Віє,
Віє вітер з-за Лиману,
Гне тополю в полі,
І дівчина похилиться,
Куди гне недоля.
Посумує, пожуриться,
Забуде... і може... 18)
У жупані сама пані;
А лях... Боже, Боже!
Карай пеклом мою душу,
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/132
Ця сторінка вичитана
— 100 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/16/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu/page132-1024px-%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu.jpg)