Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/133

— 101 —

Розбий кару надо мною,
Та не таким горем
Еарай серце: розірветься,
Хоч-би було камень.
Доле моя! Серце моє!¹⁹⁾
Оксано, Оксано!
Де ти ділася, поділась?“
І хлинули слёзи;
Дрібні-дрібні полилися.
Де вони взялися!
А Залізняк гайдамакам
Каже опинитись:
„У ліс, хлопці! вже світає,
І кота пристали:
Попасемо,“ — і тихеньке
У лісі сховались.

---

 

Гупалівщина.

Зійшло сонце; Україна —
Де палала, тліла,
А де шляхта, запершися,
У будинках мліла.
Скрізь по селах шибениці;
Навішано трупу —
Тілько старших, а так шляхта —
Купою на купі.
На улицях, на розпуттях
Собаки, ворони
Їдять шляхту, клюють очі;
Ніхто не боронить.
Та й нікому: осталися
Діти та собаки:
Жінки навіть з рогачами
Пішли в гайдамаки.